З іншого боку, якщо порівнювати з тим, що мають наші сусіди у країнах Східної Європи, то очевидно: ми не домоглися вирішення цілої низки проблем, які стримують розвиток. Політика стосовно галузі була неконструктивною, непослідовною. Її завжди використовували як засіб досягнення якихось політичних цілей, як інструмент впливу на електорат.
Кожен політик знає: значно простіше заманити коржиком голодного і бідного, ніж ситого і заможного. Уряд декларував свою «любов до народу», обіцяючи розвивати село, підтримувати сільськогосподарське виробництво, земельну реформу, забезпечувати інтереси земельних власників. Коли у сільськогосподарських товаровиробників виникали проблеми, їм казали: не бійтеся, ми вас будемо дотувати і робитимемо це краще, ніж наші попередники. Люди вірили, все чекали на ту манну небесну, і ними було просто маніпулювати.Натомість, через ту саму політику, були відсутні дієві підходи, неможливо було залучити реальні інвестиції у сільське господарство. Адже кожен інвестор, якщо він вкладає гроші, хоче контролювати свої ризики, намагається убезпечитися від втрат. Але в умовах, коли основні ризики – політичні, тобто спричинені діями влади, це зробити практично неможливо.
Такими ризиками були, зокрема, несподівано запроваджені обмеження на експорт продукції, заборона переміщення продукції з одного в інший регіон, фіксовані цін на певні види продукції, також несподівані для виробників та переробників, неповернення ПДВ експортерам, введення в дію додаткових регуляторних актів, не передбачених законодавством: додаткові ліцензії, квоти, дозволи тощо. Все це є найбільшою проблемою, яка стримує залучення інвестицій, бо ці ризики становлять понад 50%.Ще одна проблема – повільний розвиток інфраструктури ринку. Це, у першу чергу, відсутність таких розвинутих інституцій, як система страхування, чітка структура логістики по всьому виробничому ланцюжку – від сировини до кінцевої точки реалізації продукції. У цій системі недостатньо конкуренції і забагато монополізму, створених державою штучних перепон у вигляді дозвільних елементів. Це стосуються і зерна, і м’яса, й інших видів продукції. Так само немає системи стабілізації цін на продукцію, таких елементарних прийомів, як можливість хеджувати свої ризики.
Однією з причин, через які ми так довго не могли змінити ситуацію, було те, що влада не помічає і не визнає професійних громадських об’єднань, що діють у сфері виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Відповідно, ці організації дуже слабко впливають на процеси, що відбуваються у галузі. Хоча щодо нинішнього уряду зауважу, що з цими людьми можна було спілкуватися на рівні громадських професійних об’єднань. Діалог був, і це вже позитив. І результативність цього діалогу була, можна сказати, задовільною. Однак вона ніколи не була доброю або відмінною.Влада розуміла, що треба слухатися представників та експертів цих організацій, якщо вони, наприклад, не погоджуються із забороною експорту продукції. Треба пояснювати їм, чому це сталося. Але було б ще краще, якби не просто пояснювали, а скасовували кроки, зроблені без погодження з представниками галузі. Втім, сподіваюся, це теж не за горами, бо діяльність владних структур таки стає конструктивнішою. І, коли наша влада стане більш європейською, проблем суттєво поменшає.
А поки що на результати роботи галузі впливають ті політичні процеси, що сьогодні відбуваються. Зокрема, не вирішується така важлива не лише для сільського господарства, а й для країни у цілому проблема, як формування ринку землі. І це дуже негативно позначається на роботі сільського господарства, а відповідно – і на залученні інвестицій в аграрну сферу, і на питанні дотримання права людей на землі сільськогосподарського призначення.Нинішній стан земельного питання сприяє розквіту корупції, хабарництва серед посадових осіб різних гілок влади. Але за умов теперішньої політичної кризи парламент приймати рішення у цьому напрямку не може, вдосконалювати законодавство теж не може.
Не вирішується також багато питань, пов’язаних з оподаткуванням сільськогосподарського виробництва, зі вступом до Світової організації торгівлі і приведенням у відповідність засадничих принципів ведення сільського господарства до вимог СОТ. Є багато проблем, пов’язаних із запровадженням альтернативних видів енергії. Знову ж-таки, це не в останню чергу зумовлено відсутністю законодавства, а Верховна Рада не в змозі прийняти необхідні закони.Треба також додати, що немає належного лобіювання українських інтересів на зовнішніх ринках. ЄС, наприклад, запровадив обмеження на експорт української біоенергетичної продукції, такої як біодизель, етанол. У той самий час інші країни не мають таких обмежень. Є й інші проблеми, які треба вирішувати, але політична криза стримує цей процес.
Уряд вже складає плани на майбутній рік, зокрема, обіцяє збільшити бюджетне фінансування на підтримку села. Так, бюджет, якщо порівняти його з тим, що був п’ять років тому, незрівнянно кращий. Кошти, які виділяються на підтримку галузі, значно більші, вони вже перевищують рівень, що погоджений із СОТ. Це заслуга уряду і тих політиків, які опікувалися сільським господарством.З іншого боку, це не вирішить наболілих проблем галузі. Нинішня політична криза лякає і зовнішніх, і внутрішніх інвесторів. Великий бюджет – це милостиня, яку отримують сільськогосподарські товаровиробники, і поки що він не став інструментом, що серйозно стимулює розвиток.
До нас часто приходять представники сільськогосподарських підприємств і кажуть: ми не хочемо такої допомоги, бо з її отриманням пов’язано багато зловживань. Чимало й суб’єктивних факторів: її дуже часто отримує не той, хто потребує, а той, хто «ближчий до сонця», або з якихось інших причин, які називають загальним словом «корупція». Тому говорити про те, що бюджетна підтримка є запорукою стабільного розвитку і суттєвого зростання – це помилка.Після нинішніх виборів очікуються зміни в уряді, можливо – і в аграрному блоці. Але навряд чи це будуть саме такі зміни, яких потребує час. У нас у галузі немало молодих і перспективних фахівців, які навіть за нинішніх несприятливих умов домоглися певних результатів, знають, як долати перешкоди, як по-сучасному підійти до вирішення серйозних проблем, як розвивати виробництво, як конкурувати на міжнародних ринках...
Але такі люди, як правило, не потрапляють до влади. Надто часто на керівну посаду приходить той, хто носив портфеля за кимсь із політиків. Навіть якщо це людина здібна і достатньо ерудована, їй потрібен деякий час, щоб збагнути, що і як відбувається. Поки це станеться, вона, природно, зробить багато помилок.Якби така людина приходила надовго, то, цілком можливо, з часом вона виправила б помилки, яких сама ж наробила, і зрештою дала б кращий результат. Але ж тим часом знов настає чергова політична криза і чергова зміна влади! Виходить, чоловік тільки збагне, що навколо нього відбувається, а його вже міняють на такого самого…
Не хочеться, щоб таке сталося знову. Якщо прийде нова команда, треба, щоб вона провела «кадрову селекцію» і залучила до роботи молодих освічених фахівців, які б надовго прийшли у галузь і врешті-решт вивели сільське господарство України на провідні позиції на світовому ринку.
