Документ представляє бачення експертів Міжнародної фінансової корпорації щодо можливих підходів до запровадження державного перестрахування катастрофічних ризиків.
В основі концепції страхування лежить принцип акумуляції ризиків, на які наражаються окремі учасники страхування, шляхом об’єднання зібраних від них страхових премій (плати за страхування) з метою покриття збитків окремого учасника страхування, що можуть бути спричинені настанням певних визначених ризиків.
Надлишок страхових премій, що утворюється у такому «спільному котлі», або «пулі» у сприятливі роки може бути використаний на виплату відшкодування у несприятливі роки, коли виплати за збитками перевищують зібрані страхові премії, а також може бути спрямований на формування прибутку, якщо йдеться про прибуткову організацію. Кожен товаровиробник, який бере участь у цій системі, через страховий поліс передає (або розподіляє) ризик географічно і в часі (від одного року до іншого) іншим товаровиробникам і надавачеві страхування (страховій компанії).
Система агрострахування в Україні структурована таким чином, що послуги страхування сільгосптоваровиробникам надають приватні страхові компанії, які в своїй діяльності орієнтовані на отримання прибутку. Сільськогосподарські ризики є висококорельованими (системними), а це означає, що в багатьох випадках застраховані ризики викликають збитки у великому сегменті страхувальників одночасно, що може призвести до великих страхових виплат, які перевищуватимуть зібрані премії. Страхування базується на принципі диверсифікації ризиків (напр., у часовому вимірі, географічно, серед застрахованих ризиків) у страховому пулі. Коли ризики стають більш корельованими (менш диверсифікованими) механізм об'єднання їх у пул спрацьовує менш ефективно. Страхові компанії, незалежно від сфери, в якій вони працюють, часто передають свої ризики приватним перестраховикам або на ринки капіталу. Оскільки сільськогосподарському виробництву внутрішньо притаманний високий ризик, приватні страхові компанії неохоче беруть участь у агрострахуванні за відсутності доступного і ефективного з погляду витрат ринку перестрахування, який би їх підтримував.
Існують варіанти приватного перестрахування, але часто на молодих ринках агрострахування не вистачає потужності для того, щоб можна було ними користуватися, або вони є, але надто дорогі. Щоб заохотити головні зацікавлені сторони (сільгосптоваровиробників, страхові компанії) до участі в системі агрострахування, в Україні на державному рівні було ухвалено рішення:
1) Розділити витрати, пов'язані зі страховими преміями, з сільгосптоваровиробниками;
2) Створити фонд агрострахування для системи.
Завдяки тому, що держава бере на себе частину витрат, пов'язаних із страхуванням, воно стає доступним сільгосптоваровиробникам, тим самим більша їх кількість зможе брати в ньому участь, що, своєю чергою, дозволить зменшити їх залежність від державної допомоги у випадках настання катастрофічних подій. Ця «Біла книга» пропонує формат фонду агрострахування як системи катастрофічного перестрахування, що стане опорою для всієї системи агрострахування, яка зараз створюється в Україні. Створення потужностей для катастрофічного перестрахування (передачі ризику настання великих збитків) стане для страхового сектора запорукою наявності постійного доступу до перестрахування та сприятиме його розвитку.
Ні приватний страховий / перестраховий сектор, ні держава поодинці не мають достатньої фінансової спроможності, аби забезпечити стабільне та повне функціонування системи аграрного страхування в довгостроковій перспективі.
Приватні страхові та перестрахові компанії диверсифікують свої ризики шляхом участі у широкому колі програм страхування сільськогосподарських та несільськогосподарських ризиків. Агрострахування має конкурувати за перестраховий капітал з іншими традиційними і часто більш вигідними ринками страхування. Малоймовірно, щоб можливостей приватного перестрахування за прийнятну ціну вистачило б для того, щоб повністю задовольнити в довгостроковій перспективі потреби в ньому сільського господарства України, що швидко розвивається. Перед Україною стоїть велика кількість соціальних завдань, тож держава не може надто багато ресурсів спрямовувати на підтримку сільського господарства за рахунок інших галузей, навіть маючи твердий намір підтримати зростання сільського господарства. Тому партнерство між державною і приватним сектором у сфері розподілу ризиків є логічним і ефективним засобом подальшого розвитку агрострахування в Україні. Стратегія, запропонована в цьому документі, представляє підхід, який сприятиме ефективному використанню перестрахування та чіткому розподілу ролей між державою і приватним сектором в системі перестрахування.
| Perestrahuvannia.doc | 640.5 KB |
